Тёплый пепел. «Золы угасшей прах». Это такая его разновидность, которая никогда не остывает. Это пепел памяти.
Хотелось бы утверждать, что законы термодинамики не властны над этими серыми, белыми и чёрными хлопьями, но сил утверждать что-либо не осталось.
Взгляд на поля из пепла рождает лишь страх, так как память, их породившая, показывает и подсказывает, чтó именно сгорело. Сгорели книги, киноплёнки, одежда, стены, люди. Пепел – это всегда неуничтожимый остаток. Даже если его растереть между ладонями или развеять в воздухе, то частички углерода, помеченные радиоактивными следами жизни, не исчезнут.
Можно не знать, что ты вдыхаешь пепел сожжённых в крематории тел. Так послеоперационный больной не знает, что ему во сне вкалывают опиаты для обезболивания.
Но придёт время знания. И тогда придётся опустить в пепел хотя бы кончики пальцев. Это решение. И весьма серьёзное, так как всегда будет пепел. Никаких фениксов.
Сценарий – Алексей Тютькин
Видеоэссе – Максим Селезнёв
Теплий попіл. «Золи згаслої прах». Це такий його різновид, який ніколи не застигає. Це попіл пам’яті.
Хотілося б стверджувати, що закони термодинаміки не мають влади над цими сірими, білими та чорними пластівцями, але сил стверджувати що-небудь не залишилося.
Погляд на поля з попелу породжує лише страх, оскільки пам’ять, що їх породила, показує і підказує, що саме згоріло. Згоріли книги, кіноплівки, одяг, стіни, люди. Попіл – це завжди незнищенний залишок. Навіть якщо його розтерти між долонями чи розвіяти у повітрі, то частинки вуглецю, позначені радіоактивними слідами життя, не зникнуть.
Можна не знати, що ти вдихаєш попіл спалених у крематорії тіл. Так післяопераційний хворий не знає, що йому уві сні вколюють опіати для знеболювання.
Але настане час знання. І тоді доведеться опустити в попіл хоча б кінчики пальців. Це рішення. І дуже серйозне, тому що завжди буде попіл. Жодних феніксів.
Сценарій – Олексій Тютькін
Відеоесе – Максим Селезньов
Warm ash. Feu la cendre. The kind of ash that never gets cold. The ash of memory.
I would like to argue that the laws of thermodynamics have no power over these gray, white and black flakes, but there is no energy left to claim anything.
A glance at the fields of ashes gives only fear, since the memory that created them shows and suggests what exactly burned down. Books, films, clothes, people. Ashes are always indestructible remains. Even if you grind them in your palms or scatter them in the air, the carbon particles marked with radioactive traces of life will not disappear.
You might not know that you are inhaling the ashes of bodies burned in the crematorium. Just like a post-surgery patient doesn’t know that he is injected with opiates in his sleep for pain relief.
But the time for knowledge will come. And then you’ll have to dip at least the tips of your fingers into the ashes. This is the decision to be made, and a momentous one at that, because there will always be ashes. There’ll be no phoenixes.
Перевод – Максим Селезнёв, Максим Карпицкий